Молитва до мови катерини мотрич

Детально: молитва до мови катерини мотрич - специально для Вас.

Катерина мотрич молитва до мови

Назва Катерина мотрич молитва до мови
Дата 15.05.2013
Розмір 27.68 Kb.
Тип Документи

МОЛИТВА ДО МОВИ

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяца народжена.

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверності, ганьби. Тож висвячувала душі козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності й Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою слово. Бо «Споконвіку було Слово і Слово було у Бога І Слово було Бог».

Мово наша! Пресвятая незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху згвалтована, в дикий кривавий ясир ординцем погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на торжищі продана.

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Оскверена й знеславлена своїми дітьми, Твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, сяє небо, як Божий престол, а із зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг і вічний плугатар Час і чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур’ян чи, може, станеться диво.

Прости їх, Рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні, прости той чорнобильський плід і дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп’янілі від крові янголи його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять наші молоді трави.

Караючий Третій Янгол, що протрубив у ніч із 25-го на 26-те квітня за дев’ять днів до 1953 воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд цей її многогрішний – покара і за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости їх змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не велика, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із древа нашого роду впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж ти.

Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних і не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю.

Я тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття. Я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем. Самоспалюючою Любов’ю своєю відгоню від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, окроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа. Мово мого народу!

Молитва до мови

Мова українська! Свята праматінка мого народу! Від Слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земнiй славi народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його, тримаєш на неосяжній висоті небесного олiмпу волелюбностi i гордостi духу.

Мова! Одвiчна суть наша у своїй неподiльнiй трiйцi, бо єси Любов, Вiра i Надiя! Ти стоїш на чатах вiвтаря духовного храму i не впускаєш злих духiв виродження, скверноти та ганьби, висвячуєш нарід спасенними молитвами, вогнем очищення та святими водами, щоб не змалiв i не перевiвся рiд наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, багатий талантами та невмирущими скарбами традицій і пiсень, наповнюєш душi Божественним сяйвом сонячно-небесним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжнiй дорозi людської долi! Твої джерела б’ють з правiчних глибин матiнки-землi, тому й вогненна така. Купаються в тобi нiчнi зорi, тому й чарiвна така. Кохаються в тобi вуста матерi, тому й ласкава така. Зцiлюєш Ти втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вiк, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою, вдихає Тебе, молиться Словом Твоїм.

Мова наша! Пресвятая й незаймана Дiва! Ординцями по степах гнана, на курних шляхах переймана, ворогами нищена, запроданцями зваблена, невігласами спотворена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, чужою вірою спаплюжена, у рабствi упокорена.

Мова наша! Недоросла зрiлостi, у муках виснажена, жебрачкою залишена, передчасно змарнiла, онуками-покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, Мати рідна, до Сибiру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, за моря й океани розвiяна, голодомором викошена, лютим чоботом розчавлена, стонадцять разів розстрiляна, чорнобильським порохом припорошена.

Мова наша! Самотня калина зi зламаним гiллям i всихаючим корiнням, знеславлена твоїм сiм’ям вироднiлим, що вродило не в квiтучих садах, де янголи вiтають, а у валуївськім тирловищі, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота байдужості, кукiль дрiбномислення, будяк бездуховностi, глод рабської покори, прибиті отруйним порохом повiльного вимирання та смертi. Настав же, Боже, золотi плуги Часу i дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.

Пробач нам, Мова! Пробач грiхи нашi вiльнi й невiльнi, великi й малi, пробач той звабний плiд та отруйне зiлля, що увiйшли у нашу кров та плоть і густо вродили, на горе нащадкам. Захисти i онови цю велестраждальну землю, на якiй диявол правив свій бенкет, де здичавiлi й сп’янiлi янголи забули Бога свого та святі закони. Пробач нам, звироднiлим нащадкам великого козацького роду, що увiрили лукавим пророкам землi чужої, зрадивши своїх власних.

Повернися, єдина, до нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Викликаємо Тебе з нетрiв забуття, віруємо в силу Твою, освячуємо щирістю душ та вогнями сердець, вiдданою любов’ю синiв i доньок, цiлуємо лик Твiй святий i скорботний, Панно наша, Берегине, Мова українська!

Почуй! Воскресни! Возродись! Заквiтни вiчно живим i молодим народним Словом. Поверни нам пам’ять свого роду, дай віру й натхнення, впевненість в собі, освіти морок наших душ, відведи спокусу та очисти від скверни цю древню святоруську землю, Русь-Україну, возвелич і порятуй на вiки вiкiв. Амiнь!

Опрацював Юрко Стрєлков-Серга

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

Розмістіть посилання на цю сторінку
у своєму сайті / блозі / etc.

Катерина Мотрич – Молитва до мови

Скопіюйте код з поля «Код для вставки» і вставте його на своїй сторінці. Змініть його відповідно до ваших потреб.

Рекомендуйте цю сторінку своїм друзям
через соціальні мережі

© 1999 – 2019 Група «Мисленого древа», автори статей

Передрук статей із сайту заохочується за умови посилання (гіперпосилання) на наш сайт

Число завантажень : 10 408

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter .

Молитва до мови

Мотрич Катерина

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м’яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. То ж стояла Ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби! І висвячувала душі козацького роду спасенними молитвами й небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.

Мово наша! Пречиста незаймана Діво! Яничарами в степах впіймана, на курному шляху зґвалтована, в дикий кривавий ясир погнана, на продажній толоці розтоптана, в рабство за безцінь на тому торжищі продана!

Мово наша! Передчасно постаріла, змаліла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішана дітьми-покручами. Стражденице, великомученице, Матір-Божа наша, в сибіри й на колими погнана, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять раз розстріляна, Чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з простягнутою рукою! Осквернена й знеславлена рідними дітьми! Твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, і сяє небо, як Божий престол.

А із того зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг, і вічний плугар Час чекає Божого знаку: зачати переорювати той бур’ян, чи, може, станеться диво.

Прости ж їх, рідна! Прости гріхи їхні вільні й невільні! Прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп’янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять і косять наші молоді трави.

Караючий Третій Ангел, що протрубив у ніч із 25 на 26 квітня за дев’ять днів до воскресіння Спасителя, що висвятив цю землю і люд її много-грішний, покарай за Тебе, Матір нашу скорботну.

Прости ж їх, змалілих, здрібнілих, перероджених, звироднілих нащадків козацького роду, які повірили лукавим корчмарям і ненажерливим косарям, що Ти не древня, що Ти не мудра, не велична, не прекрасна, не свята, не вічна єси. Перероджений плід із дерева роду нашого впаде в чорнобильську землю значно раніше, ніж Ти.

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, і повернися до нашої хати, звідки Тебе було вигнано, вернися до краю, де “чорніше чорної землі блукають люди”. То чорнобильські лика Чорнобильської України, покарані Всевишнім за безпам’ятство.

Я ж Тебе викликаю із нетрів, із боліт, із забуття, я ж висвячую Тебе святою водою і священним вогнем я ж самоспалюючою любов’ю своєю відганяю від Тебе злих духів, молюся за Тебе і на Тебе, скроплюю живою водою воскресіння, виціловую лик Твій скорботний, Матір Божа, Мово мого народу!

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй віщим і вічним Словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю. Русь – Україну возвелич! Порятуй народ її на віки!

Молитва до мови катерини мотрич

(За Катериною Мотрич)

Мова моя українська! Пресвятая Богородиця мого народу! Від наших пращурів, чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мова рідна! Мудра Берегиня, що не даєш згаснути земній славі народу нашого та тримаєш його на небесному олімпі волелюбності і гордості духу.

Мова! Одвічна суть наша у своїй неподільній трійці, бо єси Бог Любов, Бог Віра і Бог Надія! Ти стоїш на чатах вівтаря духовного храму і не вмер і не перевівся рід наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий і щирий, свято руський, хрещений талантами та невмирущим скарбом традицій і пісень, наповнюєш душі Божественним сяйвом сонячно – блакитним бо то є кольори життя і вищого знамена.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжній дорозі людської долі! Твої джерела б’ють з правічних глибин матінки – землі, тому й вогненна така. Купаються в тобі нічні зорі, тому й чарівна така, кохаються в тобі вуста матері, тому й ласкава така. Зцілюєш ти втомлених духом, даєш наснагу, здоров’я та довгий вік, даруєш безсмертя тим, хто живе Тобою і вдихає Тебе, молиться словом Твоїм.

Мова наша! Пресвятая й незаймана діва! Яничарами по степах гнана, на курних шляхах переймана, чужинцями нищена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, ідолами потоптана, у рабстві упокорена.

Мова наша! Недоросла зрілості, передчасно змарніла, у муках виснажена, нищенкою вбрана, онуками – покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, матір Божа наша, до Сибіру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, стонадцять раз розстріляна, чорнобильським порохом припорошена.

Мова наша! Убога прочанка з простертою рукою. Осквернена й знесилена твоїм сім’ям звироднілим. Що вродило не з квітучих полів, де янгелом вітають, а з валуєвського тирловища, де густо родить чортополох забвіння, ,осот безпам’ятства, блекота запроданства, кукіль дрібно мислення, будяк бездуховності, глод рабської покори, прибиті отрутним порохом повільного вичахання та смерті. Настав же, Боже, золоті плуги Часу і дай силу Плугатарям твоїм переорати той бур’ян.

Прости нас, Мова! Прости гріхи наші вільні і невільні, великі й малі, прости той звабний плід та отруйне зілля, що увійшли в нашу кров та плоть і густо вродили. На горе нащадкам. Прости і онови цю велико страждальну землю, на якій диявол правив свій бенкет. Де здичавілі й сп’янілі янголи забули Бога свого та Святі закони. Прости нас, звироднілих нащадків великого козацького роду, що увірили лукавим пророкам землі чужої, зрадивши самих себе.

Повернися, Рідна, до всіх нас, до кожної оселі та родини. Де б ми не були. Закликаємо тебе із нетрів забуття, висвячуємо святою водою і вогнем лампад, відданою любов’ю синів і доньок, цілуємо лик твій святий і скорботний, матір Божа, Берегине, Мова українська!

Прости! Воскресни! Розродись !Заквітни вічно живим і молодим народним словом. Освіти нас від душевного мороку та очисти цю древню свято руську землю, Русь – Україну, возвелич і порятуй на віки – віків. Амінь!

Молитва до мови

МОЛИТВА ДО МОВИ

за Катериною Мотрич

Мова українська! Свята праматінка мого народу! Від слова Божого, славних пращурів, неба і землі, вогню і води, спеки і дощу, грому і блискавки, сонця і місяця, хмар і зорi, хлібних ланів, квітучих садів, співу пташок, тиші і вітру народжена.

Мова рідна! Мудра берегиня, що не даєш згаснути земній славі народу нашого, дбаєш про нього, згуртовуєш його, тримаєш на неосяжній висоті небесного Олімпу волелюбності i гордості духу.

Мова! Одвiчна суть наша у своїй неподiльнiй трiйцi, бо єси любов, віра i надія! Ти стоїш на чатах вівтаря духовного храму i не впускаєш злих духів виродження, скверноти та ганьби, висвячуєш нарід спасенними молитвами, вогнем очищення та святими водами, щоб не змалів i не перевівся рід наш прадавній. Ти множиш цей люд веселий i щирий, святоруський, багатий талантами та невмирущими скарбами традицій і пісень, наповнюєш душі Божественним сяйвом сонячно-небесним, бо то є кольори життя i вищого знамення.

Мова наша! Життєдайна криниця на неосяжній дорозі людської долі. Твої джерела б’ють з правічних глибин матінки Землі, тому й вогненна така. Купаються в тобі нiчнi зорi, тому й чарівна така. Кохаються в тобі вуста матері, тому й ласкава така. Ти зцілюєш втомлених духом, даєш силу й наснагу, здоров’я та довгий вік, даруєш безсмертя тим, хто живе тобою, вдихає тебе, молиться словом твоїм.

Мова наша! Пресвята й незаймана діва! Ординцями по степах гнана, на курних шляхах переймана, ворогами нищена, запроданцями зваблена, невігласами спотворена, у рідному домі ув’язнена, на відкуп віддана, чужою вірою спаплюжена, у рабстві упокорена.

Мова наша! Недоросла зрiлостi, у муках виснажена, жебрачкою залишена, передчасно змарніла, онуками-покручами зневажена. Стражденниця, великомучениця, мати рідна, до Сибіру й на Колиму заслана, у Соловецьких ямах гноєна, за моря й океани розвіяна, голодомором викошена, лютим чоботом розчавлена, стонадцять разів розстріляна, Чорнобильським порохом припорошена, братським народом висміяна.

Мова наша! Самотня калина зі зламаним гіллям і всихаючим корінням, знеславлена твоїм сім’ям звироднілим, що вродило не в квітучих садах, де янголи витають, а у валуєвськім тирловищі, де густо родить чортополох забвення, осот безпам’ятства, блекота байдужості, кукіль дрiбномислення, будяк бездуховності, глід рабської покори, прибиті отруйним порохом повільного вимирання та смерті. Настав же, Боже, золоті плуги часу i дай силу плугатарям твоїм переорати той бур’ян.

Пробач нам, мова! Пробач гріхи наші вiльнi й невiльнi, великі й малі, пробач той звабний плід та отруйне зілля, що увійшли у нашу кров та плоть і густо вродили, на горе нащадкам. Захисти i онови цю велестраждальну землю, на якій Диявол правив свій бенкет, де здичавiлi й сп’янiлi янголи забули Бога свого та святі закони. Пробач нам, негідним нащадкам великого козацького роду, що увірили лукавим пророкам землі чужої, зрадивши своїм власним.

Повернися, єдина, до нас, до кожної оселі та родини, де б ми не були. Викликаємо тебе з нетрів забуття, віруємо в силу твою, освячуємо щирістю наших душ та вогнем сердець, відданою любов’ю синів i доньок, цілуємо лик твій святий i скорботний, панно наша, берегине, мова українська!

Почуй! Воскресни! Відродись! Заквiтни вічно живим i молодим народним словом. Поверни нам пам’ять свого роду, дай віру й натхнення, впевненість в собі, освіти морок наших душ, відведи спокусу та очисти від скверни цю древню святоруську землю, Русь-Україну, возвелич і порятуй на віки вiкiв. Амінь!

Народний Оглядач

Творчість української письменниці Катерини Мотрич завжди хвилювала, будила в душі особливе відчуття тепла, спонукала до переосмислення багатьох речей. Останнім часом авторка вдалась до особливої форми вираження − молитви. Одна з них − “Молитва до мови”, в якій сконденсовані історія, любов, краса, сила. Зрештою, осягнути її можна тільки читаючи.

images_007.jpeg

Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог-Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Тож стояла ти на чатах коло вівтаря нашого національного храму й не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, злого духа ганьби. І висвячувала душу козацького роду спасенними молитвами і небесним вогнем очищення, святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся народ той. І множила край веселий, святоруський і люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень і наповнювала душу Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б`ють десь від магми, тому й вогненна така. А вночі купаються в Тобі ясні зорі, тому й ласкава така. Тож зцілювала Ти втомлених духом, давала силу, здоров`я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо “Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог”.

Молитва до мови

Дата конвертації 16.11.2018
Розмір 12.68 Kb.
Назва файлу День укр. писемності.docx
Читайте так же:  Истории про молитву
Молитва до мови

Мово! Пресвятая Богородице мого народу!З чорнозему, з любистку, з м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра Берегине. Що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло вівтаря нашого національного Храму й не впускала туди злого духа скверноти, ганьби…

Мово наша! Передчасно постаріла, посивіла, змарніла, на хресті мук розіп’ята, на палю посаджена, за ребро на гак повішена дітьми-покручами. Стражденнице, великомученице Матір Божа наша, в соловецьких ямах згноєна, за моря й океани розвіяна, голодом викошена, лютим чоботом розтоптана, стонадцять разів розстріляна, чорнобильською смертю засіяна.

Мово наша! Убога прочанко з протягнутою рукою!Осквернена й знеславлена своїми дітьми. Твоїм сім’ям немудрим, що вродило не з тих полів, де квітують гречки, мовби зійшли на землю ангели, де половіють жита, як Божий лик, сяє небо, як Божий престол, а із зловісного валуєвського тирловища, де густо родить чортополох звиродніння, осот безпам’ятства, кукіль здрібнілого мислення, будяки бездуховності, чорнобиль рабської покори, прибиті сірою курявою повільної смерті, вичахання. На межі того здичавілого поля вже стоїть вічний плуг і вічний плугатар. Час чекає Божого знаку : зачати переорювати той бур’я, чи, може, станеться диво…

Прости їх, Рідна! Прости гріхи їх вільні і невільні, прости той чорнобильський плід і те дике зілля, що густо вродило на нашому трагічному лану. І прости цю велестражденну землю, на якій диявол справив моторошне весілля, де здичавілі й сп’янілі від крові ангели його все котять і котять мутні тумани на Великі Луги, поки його лукаві слуги косять наші молоді трави…

Забуяй вічним і віщим Словом від лісів – до моря, від гір – ддо степу. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її навіки!

Вступне слово вчителя. ( ” Молитва до мови ” Катерини Мотрич )

Сторінка 2/3
Дата конвертації 29.04.2016
Розмір 0.5 Mb.
Читайте так же:  Как понять молитвы на службе
Марка Вовчка «»

( бесіда за круглим столом )

Обладнання : Портрет Марка Вовчка, збірка «Народні оповідання»,

виставка творів Марка Вовчка

Недавно я поза Уралом

Блукав і Господа благав,

Щоб наша правда не пропала,

Щоб наше слово не вмирало;

І виблагав, Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жорстоких

Людей нечистих. Світе мій!

Моя ти зіронько святая.

Моя ти сило молодая!

Світи на мене, і огрій,

І оживи моє повите

Убоге серце , неукрите,

Господнє. І оживу,

І думу вольную на волю

Із домовини возову.

І думу вольную…О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

«Журбою поля не перейдеш», «Кому весілля, а курці смерть»,

«Раденькі, що дурненькі», «Мандрівочка – рідна тіточка»,

«Встань, лихо, та й не ляж», « Біда біду перебуде : одна мине –

Л

ітературний диктант

по творчості Віктора Близнеця
( присвячений 75-річю від дня його народження )

  1. Майбутній письменник народився … року

( 1933 )
3. Село Володимирівка знаходиться на …

  1. Після закінчення школи юнак вступає на факультет журналістики

….

( Київського університету імені Т.Г.Шевченка )

  1. І Шекспіром, і Котигорошком, і Сагайдачним для Віктора була одна людина. Це – ….

( його батько )

  1. Трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці присвятив письменник повість …
  1. Віктор Близнець пішов із життя, коли йому було….
  1. ( Із повісті «Звук павутинки» ) В житті Льоньки з’явилась подруга, яка часто йому снилась. Це – …

( Ніна )

  1. ( Із повісті «Звук павутинки. Лікар Бусько» ) Була своя пара лелек і у баби….
  1. Повість про життя підлітків, про взаємини з батьками і друзями називається …..
  1. Віктору Близнецеві було присуджено літературну премію імені Олександра Копиленка за повість-казку….
  1. ( Із повісті «Звук павутинки. Сопуха» ) «Я вже великий і знаю, що дітей лякають … »
  1. ( Із повісті «Звук павутинки. Адам» ) Льоньку Адам назвав капітаном третього рангу ….
  1. ( Із повісті «Звук павутинки. Адам» ) Адам запропонував Льоньці зробити біля замуленого берега….
  1. ( Із повісті «Звук павутинки. Адам» ) Адам і Льонька дали сільській річці назву….
  1. Назвіть персонажів фрагментів повісті «Звук павутинки»…..
Читайте так же:  Православная защитная молитва

Т

естові завдання

по творчості Віктора Близнеця

  1. Укажіть, хто такий Адам ( З повісті «Звук павутинки» ) :

А) вчений-атомник;

Б) капітан корабля далекого плавання;

В) полярний льотчик;

2. Укажіть, хто така Ніна ( З повісті «Звук павутинки»):

Б) уявна подруга хлопчика Льоні;

В) однокласниця Льоні;

Г) сусідка Адама.

  1. Укажіть, що робили на річці персонажі повісті «Звук павутинки» Льоня й Адам:

А) ловили рибу;

Б) будували пліт;

В) будували греблю;

Видео удалено.
Видео (кликните для воспроизведения).

Г) палили вогнище.

  1. Хто розповів Льоні ( з повісті «Звук павутинки» ) бувальщину про

Буськів :
А) Адам;

  1. Допишіть речення:

Твір Віктора Близнеця «Звук павутинки» є повістю, тому що

8. Визначте, з якого розділу повісті «Звук павутинки» даний уривок :

«Я хочу друга. Хочу, щоб хтось до мене прийшов.

Спираюсь на лікті, кидаю погляд на річку, аж туди, де вона вибігає з-за пагорба, напружено дивлюсь і бачу: пливе… пливе човник. Тихо прямує під вербами, поминає острівці водяних лілей, безшумно виходить на плесо, ані хлюпне, ані бовтне веслом. Сонце всипало річку блискітками, і човник пливе, як місяць між зорями, і хтось підгрібає веслом, править до нашого берега.»

  1. Які найголовніші риси характеру Льоні, хлопчика з повісті

В. Близнеця «Звук павутинки» .

  1. Опишіть нову зустріч Льоні і Ніни ( за повістю В. Близнеця «Звук

павутинки» ).

«Весни розспіваної князь»

за творчістю Богдана-Ігоря Антонича )

Учень: У його «країні верховинній» тиша. Майже могильна.

скорботно виламуються з бур’янової навали дерев’яні хрести –

вмирають могили предків із таким мовчазним болем, що сиві

зорі гаснуть від печалі.

Учениця: Німо волають до Бога почорнілі від самотини й безголосся

православні церкви, лише підозріло косять чорним оком пудові

Читайте так же:  Молитвы от суда и тюрьмы

замки на дверях.

Учень : Скорбота мохом оповила «задуману країну цю», з якої вийшов

«життя звеличник – верховинець», наділений Богом «ласкою

Учениця: Цей «широкий світ, від серця ширший» народив «у кучерявім

травні під вільхами і сонцем» великого поета, який іменував

себе: «Весни розспіваної князь».

Антонич: Народився я 5 жовтня 1909 року на Лемківщині, коли вона була

ще конкретною реальністю. Моє рідне село – Новиця

Горлицького повіту. Тут українців майже нема. Хіба кілька

родин. Ополячених. Вимушено, але дух наш живе. Дух наших

предків, наших звичаїв і обрядів, наших пісень і наших сліз.

Мій батько – Василь Кіт – був священиком. А прізвище своє

для солідності змінив на Антонич незадовго до мого народження

Учень: Поезія ввійшла в його душу ще з дитинства. Любов до слова

привила йому його няня – сільська дівчина, яка розповідала йому

багато казок, віршів, легенд, співала народних пісень. А він

уважно слухав, завчав напам’ять, іноді віршував щось своє,

вимислене, спонукане оповідями і підсилене враженнями від

великого, неосяжного світу темного лісу і світлої місячної ночі.

Учениця: Малим хлопчиком вибігав Богдан-Ігор у темну ніч, оточену

мороком холодних, мовчазних лісів, і з острахом піднімав очі

до таємничого неба, яке, уявлялося йому, було пришпилене

горючими цвяхами зір до безмежного простору вічності. Він

відчував, як його серце холоне, наповнюється чорним,

містичним передчуттям осягнення якоїсь правічної таїни буття

природи і людини
Учень: Антонич рано відкрив для себе дар максимального розчинення

свого «я» у природі. Слова пробудилися на дні окриленої душі,

глибокої й таємничої, мов ніч, зі сплячими зорями-словами.

Поета охоплює містично-радісний страх, коли він відчуває, як

Читайте так же:  Молитва чтобы девушка простила и вернулась

його душу огортає «недійсним сном» жадоба пробудження

схвильованого і крилатого слова.

Учениця: Праця над словом захоплювала юного Антонича. Заглиблений у

себе, нерідко замкнутий, наїжачений, гордовитий,

самовпевнений і водночас – зніяковіло усміхнений,

сором’язливий. Ті, хто з захопленням і подивом читали його

перші поезії, з деяким розчаруванням дивилися на білявого,

невисокого на зріст юнака, тисли мляву руку молодого поета і

Учень: невже це той «хлопчина з сонцем на плечах», «п’яний дітвак із

сонцем у кишені»;

Учень: невже це той, хто казав про себе: «Я є рушниця, радістю набита,

якою вистрілю на честь життя», «Я не людина, я рослина, а часом

я мале лися», «звіря сумне і кучеряве»;

Учень: невже це він написав такі гарячі, гострі, мов промені сонця,

рядки: я, сонцеві життя продавши за сто червінців божевілля,

захоплений поганин завжди, поет весняного похмілля.
Учениця: Божий дар поета Антонич носив у собі, у своїй душі, у своєму

серці. Він постійно прислухався до себе, до свого внутрішнього

пробудження. І цей стан переживав він мало не щодня.
Антонич: «Мушу признатися, що значна частина моїх, і то бодай

найкращих поезій повстала…напів у сні. Найкраща пора писати

для мене, це ранній ранок. Напівпробуджений, ще в ліжку

складаю вірші. Тоді уява викликує образи набагаторіжні від

сонних мрій, тоді маю дослівно враження, мовби мені хтось у

сні нашіптував якісь дивні слова. Буджуся вже цілком, одягаюсь

і записую якнайскоріше зложені в цей спосіб поезії. Так повсталі

вірші здебільшого не потребують згодом майже ніяких поправок

і змін. Все на своєму місці, нічого не можна переставити»

ІІ. «Пісня про вічну молодість»
Учень: Збіркою «Привітання життя» розпочалися міфопоетичні

«прояснення» сутності життя, невтолимої спраги образного

вживання в таємничу доцільність існування всього сущого, в

перетіканні одного виду матерії в іншу, ще дивовиж нішу форму

Учениця: У другій збірці «Три перстені» Антонич стає вже завершеним

поетом-майстром. У центрі збірки – образ Лемківщини,

казковий світ молодості поета, який, однак, затьмарений

реальними картинами злиденного підневільного життя краю.

Учень: Третя по черзі «Книга Лева» –найбільша з прижиттєвих видань

збірка. Головна її тема – зв’язок між людиною і природою,

розкриття «таємниці життя» в єдності духовних і матеріальних

Учениця: Уже по смерті поета вийшли дві збірки «Зелена Євангелія»,

яка розкриває гармонію живого й неживого на Землі, і «Ротації»,

сповнені урбаністичних та апокаліпсичних мотивів.

Учень: Антонич постає перед нами поетом складним, цікавим і

привабливим. Його творчість – це пісня любові до рідної землі,

до всього світу, але водночас у ній – віддзеркалення вічних

проблем і мотивів.

Учениця: Праслов’янський лемківський світ, з якого вийшов поет, наділив

його особливо чутливим, емоційно вразливим міфопочуттям, яке

обдарувало українську літературу гармонійним злетом поезій на

крилах національної фольклорної культури і явило світові «образ

українського світу» в особі великого національного поета.

Антонич: Я сам у своїх поезіях підкреслюю свою національну та навіть

расову приналежність не тільки в змісті, але що важніше – й

трудніше – ще й у формі. Роблю це менше за надуманою

програмою, більше з внутрішньої потреби вірності світові, що з

Учень: Є у Б.-І. Антонича поезія «Пісня про вічну молодість», і доля

розпорядилася так, що він навіки залишився в народній пам’яті

молодим. Його душа залишила тіло 6 липня 1937 року – на 28-му

році життя, не відаючи відповіді на поставлене ним самим

запитання: «І де межа життя проходить в попіл смерті?»

Антонич: Мабуть, мій дім не тут, мабуть, аж за зорею…Та я вірю в

в землю батьківську і в її поезію.

ІІІ. Мистецтво слова…
Учень: Ще гори куряться від снігу,

Сім стріл неначе сім пісень,

І юнака вітає день

Окриленим найменням : Ігор.

Горять скрипки в весільній брамі,

На ній стобарвний прапор дня.

Іду в захопленні й нестямі,

Весни розспіваної князь.

Учениця: Росте хлоп’я, мов кущ малини,

Підкови на шляхах дзвенять .

Записують початок дня.

Запрягши сонце до теліги,

Назустріч виїду весні.

Окриленим хрещатим снігом

Співають в квітні юні дні

Учень: В горах, де ближче сонця, перший раз

Тоді щось дивне і незнане пробудилося у мені.

І піднеслася голова, і слова прийшли до уст зелені.

Тепер – де б не був і коли-небудь,

Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір гамірливих міст,

У злиднях і невдачах не кляв ніколи долі

Видео удалено.
Видео (кликните для воспроизведения).

Та не ганив, глядів спокійно на хвиль противних

Молитва до мови катерини мотрич
Оценка 5 проголосовавших: 1

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here